Субота, 25 березня 2023

b 1 b 2 b 3 b 4

«ЗОЛОТЕ СЕРЦЕ» ДЛЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Серед  пʼятдесяти волонтерських колективів, представники яких  цьогоріч отримають відзнаку Президента України за волонтерську діяльність, є  вірні та духовенство Тернопільсько-Зборівської архиєпархії і волонтери Марійського духовного центру «Зарваниця».

«Це  – «Золоте серце» для простих людей, які захищають усіх нас… Люди мають знати, хто здійснює цю допомогу для України. Люди мають знати, чиє серце дає нам такий результат, за який українці вдячні», – зазначив очільник держави.

■  Надія Шподарунок
Марійський  духовний центр «Зарваниця» – духовна перлина України –  завжди була і буде нашою національною гордістю, місцем, де мільйони людей знаходять спокій, пізнають благодать і любов Небесного Отця; де Пресвята Богородиця своєю животворною джерелицею зцілює, освячує і надихає на добро, дарує життєву наснагу та віру. А у місяці кривавої війни воістину стала ніби біблійною Витесдою, де отримують оздоровлення від ран фізичних і духовних; де піднімаються з «ложа» безпомічності й болю, аби з новою силою жити й боротися за нашу спільну перемогу.

МАТЕРИНСЬКА  РУКА ЦЕРКВИ
Так  склалося, що у перший день повномасштабної війни, 24 лютого, в післяобідню пору ми з ректором Марійського духовного центру «Зарваниця» отцем-митратом Володимиром Фірманом прямували у бік моєї рідної Бучаччини. Що там казати, у серці вирував океан емоцій і змішаних почуттів, тим часом, отець безперервно був на зв'язку. Дзвонили різні люди з безліччю питань і прохань, однак тон його голосу та емоційний стан навіть після розмови з друзями-фермерами з Харківщини, які сказали, що окупанти вже захопили значну частину області, був спокійним і виваженим. Його врівноваженість та оптимізм, а ще завзяття, з яким він давав вказівки для приготування Марійського духовного центру для прийому біженців, стверджували надію та розуміння, що Церква буде стояти і боротися. І як показав час, ці судження підтвердилися.

Нині  Марійський духовний центр «Зарваниця» – один з найкращих волонтерських хабів не лише в УГКЦ, але й в Україні. З нагоди «Дня волонтера» 5 грудня його нагородив Президент України Володимир Зеленський спеціальною відзнакою «Золоте серце».

З  перших днів повномасштабної агресії і до нині Марійський духовний центр прийняв понад 600 внутрішньо переміщених осіб зі сходу, півночі та півдня України. Дехто залишився на довше, були й такі, що через короткий час вирушили в інші місця чи за кордон. Нині у трьох реколекційних будинках проживає 150 осіб. «Перебування у святому місці - це не лише житло, харчування, засоби гігієни і необхідні речі, але й можливість відчути дотик Божої любові через служіння, яке здійснюють як архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк, священники, працівники центру, так і організації та добродії, завдяки яким усе це вдалося реалізувати, – розповідає отець-адміністратор Ігор Засійбіда. – Ми робимо все можливе, щоби переселенці, які прибувають сюди, не замикалися в собі, не опустили рук, а щоб відчували, що у цій біді вони не самі, що Церква подає їм свою руку, щоби це святе місце стало у їхньому подальшому житті малою духовною Батьківщиною.

І  якщо перед війною Зарваниця приймала велику кількість паломників різних конфесій, даючи їм духовну поживу, то за останні десять місяців це місце розкрило свої обійми для всіх, хто цього потребує. Наша відкритість і готовність допомогти усім, хто стукає у двері святині, дуже щирі, – каже о. Ігор, – бо ми співчуваємо, співстраждаємо. А нині, як ніколи раніше, відчуваємо душевний і фізичний біль кожного. І дякувати Богові, що за час відновлення та розвитку в Зарваниці звели реколекційні будинки. Два були задіяні у перші дні нашої спільної біди. А наприкінці травня після реконструкції відкрито ще один».

Отець  Ігор розповідає, що переселенцям пропонують житло, харчування, одяг, медикаменти. При необхідності викликають лікарів, а коли є якась складніша ситуація, то везуть хворих до найближчих лікарень або до Тернополя.

«На  початках було важко з налагодженням комунікації, оскільки наші співвітчизники, яких воєнне лихоліття привело до Зарваниці, перебували в шоковому стані, адже вони втратили все, були дезорієнтовані і на початку навіть не йшли на контакт. Тоді вони потребували прихистку, їжі, одягу, лікування. Необхідний був час, аби люди заспокоїлися, зрозуміли, що вони в безпеці. І лише тоді з ними почали спілкуватися священники та психологи, аби вивести їх із шокового стану, не дати опустити руки. А найголовніше – переконати їх, що в цій трагедії вони не самі, що Церква подає свою руку».

Тут  кожен, хто знайшов безпеку й все необхідне для життя, одночасно отримав шанс від Господа відкрити для себе це святе місце, збагнути вартість християнських цінностей. Саме тому адміністратор собору Зарваницької Матері Божої о. Дмитро Квич проводить катехитичні навчання, а сотрудник о. Микола Медюх – просвітницькі; для них також організовують різні навчальні курси, поїздки та екскурсії. За словами отця Ігоря, важливо, щоби ці люди змогли побачити Церкву не лише у форматі молитви чи богослужінь, але й зрозуміли, що Церква – це Мати, яка служить і по-різному допомагає.

Ця  праця, за словами священника, вже дає певні плоди. Деякі пари, пройшовши перед тим відповідну підготовку, вирішили прийняти Святу Тайну Подружжя, інші похрестили своїх дітей. Очевидно, ці люди усвідомили вагу стосунків, цінність життя, спізнали ласку Божого милосердя і благословення, яке вони здобули у святому місці, – Домі Пресвятої Богородиці.

Отримавши  пристановище, домашній затишок, спокій, переселенці збагнули, що не можуть сидіти без діла і тому долучаються до волонтерських ініціатив. Адже нині кожна допомога – це маленький крок до великої Перемоги.

Як  розповідає адміністратор одного з будинків о. Януарій Твердун, спочатку у переселенців був період адаптації, «притирання» – налагодження своєрідних мереж комунікації. Згодом, відчувши доброзичливість, підтримку, щирість, почали шукати способи, як реалізувати себе: допомагати на кухні, прибирати у приміщенні та на прибудинковій території. Один чоловік, який виявився майстром по дереву, побачивши непривабливий вигляд перил, самотужки їх відновив. Словом, тут вони заново навчилися радіти життю, яке, незважаючи на війну, триває. Особливо це важливо для дітей, на радість яким влаштовують свята з нагоди Дня народження чи інших подій, також для них ЮНІСЕФ у рамках ініціативи «Спільно» обладнав ігрову кімнату.

Оскільки  у парафіяльній церкві Пресвятої Трійці з ініціативи о. Володимира Топоровського почали плести маскувальні сітки, переселенці також виявили бажання долучитися до цієї справи. Для армії сітки – це витратний матеріал, який потрібен завжди: вони рвуться, вигорають, зношуються або згорають під ворожим обстрілом. Загалом на передову передано майже 80 сіток розміром 7 х 2,5 м.

Жінки, обізнані зі швейною справою, почали відшивати ноші для транспортування поранених. Спочатку робили це на старенькій ручній машинці, згодом придбали сучасну. А загалом майстрині уже передали для потреб військових 100 розвантажувальних жилетів і 200 нош.

IMG 0256

20220312 200459

2022 04 03 15 50 IMG 0627

2022 05 06 08 11 IMG 9464

IMG 9268

IMG 5622

ДЛЯ  ТИЛУ І ФРОНТУ
Приємно, що у ці важкі для нашої держави часи Церква надає не лише духовну, але й матеріальну допомогу. Вона, по суті, є двигуном соціальних інновацій. Так, з відродженням УГКЦ у Марійському духовному центрі «Зарваниця» почали впроваджувати так зване соціальне підприємництво, яке бере від благодійності соціальну мету, а від бізнесу – підприємницький підхід. ­«Це вимога часу», – говорить о. Володимир Фірман, який народився і виріс у Зарваниці. Ще дитиною бачив і переживав непростий період підпілля святого місця, а згодом як семінарист – її відродження і розвиток. Сьогодні сходинка за сходинкою піднімається у духовному й професійному поступі. Отримавши посаду ректора Марійського духовного центру, він добре засвоїв соціальне вчення митрополита Андрея Шептицького: «Завжди бідним є той народ, який не має свого промислу, а надійне фінансове становище дає поживу для піднесення духовності нації. Священник, що навіть на жадання парафіян не хоче утворити читальні, склепику, шпихліра громадського і прочих, і всім подібним установам єсть противний, не відповідає свому становиську… Бо се звичайно найліпші елементи в селі…» Відтак при духовному центрі запровадив низку ініціатив, що тут розвиваються. Зокрема фермерське господарство «Зарваниця-Агро» вирощує зернові культури, має власну ферму, молочний кооператив, пасіку, цехи з розливу води, виготовлення олії та пелет.

Ще  до російської агресії отець Володимир як справжній український господар бачив у плодах своєї праці зростання добробуту краю, створення робочих місць, благочинність та забезпечення потреб Марійського духовного центру. Це втілилося у допомозі громадам навколишніх сіл: ремонті дитячого садочка у селі Вишнівчик, матеріальному забезпеченні місцевої школи, і цей перелік можна продовжити. Однак, коли нога окупанта у 2014-му році ступила на українську землю, душпастир разом з побратимами взявся за волонтерство, часто їздив з місіями на схід. А нині допомагає людям на прифронтових та деокупованих територіях. Коли у Миколаєві та Чернігові була критична ситуація з водою, доставили туди велику партію «Джерела Зарваниці». Вантажі з гуманітарною допомогою та Зарваницькою джерелицею привозять також на деокуповані території та нашим захисникам на фронт, а також волонтерські центри в Лубни (Полтавщина), Новодністровськ (Чернівецька область).

А  нещодавно із Зарваниці громадській спільноті «Бункер С» передали 100 кг меду для виготовлення поживної вітамінної суміші з лимоном та імбиром, гречані та рисові крупи для тушківок з м'ясом. Одночасно волонтери отримали 360 кг воску для виготовлення окопних свічок.

У  воєнні часи допомоги потребують не лише захисники та внутрішньопереміщені особи, а й система охорони здоров’я, навантаження на яку стрімко зросло. Через благодійників з Бельгії (Товариство Святої Софії м. Генк) передали вісім апаратів для гемодіалізу та інше медичне обладнання для Копичинецької комунальної лікарні. У цей лікувальний заклад за допомогою звертаються пацієнти з усієї Тернопільщини, адже тут надають одну із найбільш пріоритетних послуг – «штучна нирка».

У  рамках соціальних ініціатив Марійського духовного центру у листопаді відбулася чергова передача благодійної допомоги для Золотниківської райлікарні: ліжка, постільну білизну, засоби для обробки ран, спецодяг для медпрацівників, меблі тощо. Матеріальна підтримка надійшла від благодійного фонду «Святих Кирила і Мефодія» м. Айхштет (Німеччина) в особі о. Андреаса Тієрмаєра.

 Допомогу також отримали медичні установи Тернополя, центр «Матері і дитини», міська комунальна лікарня швидкої допомоги, обласний протитуберкульозний диспансер, а обласній клінічній лікарні передано портативний аспіративний апарат.

Отже, і на цій ділянці внесок Церкви чималий, а її соціальне служіння через різні гуманітарні ініціативи є ключем до нашої спільної перемоги.

 IMG 8934

brw 2

278648909 5044089392326927 8923464476505180330 n

20211109 090740

photo 2023 02 19 21 04 28

2023 02 03 09 02 IMG 4152

ДРУЗІ  ПІЗНАЮТЬСЯ В БІДІ
Давно  відома істина, що біду легше переносити, коли відчуваєш плече сусіда, друга, брата по духу. А в нинішній ситуації кожен це відчув, як то кажуть, на власній шкірі.

Очевидно, що більшість зі згаданих проєктів не були б реалізованими без партнерської підтримки організацій, окремих осіб, через які Церква отримує допомогу. Гуманітарна підтримка від доброчинців є виявом християнського милосердя, свідчить про розуміння та повагу до людських потреб і є виявом солідарності з Україною у цій несправедливій війні. Саме тому нині, на одинадцятому місяці цього всенародного горя і біди, Церква дякує і молиться за кожного відомого й невідомого жертводавця, який вклав від вдовиної лепти до вагомого внеску для допомоги постраждалим від війни в Україні.

Оскільки  УГКЦ є глобальною структурою з єпархіями і парафіями на всіх континентах, то відповідно у більшому чи меншому обсязі допомога надходить звідусіль. Так, вагомий внесок у цю благородну справу зробили митрополит Філадельфійський (США) – Борис Гудзяк, екзарх для українців греко-католиків у Німеччині та Скандинавії Богдан Дзюрах, а також священники і парафії, представники яких є вихідцями з нашого краю, зокрема ректор базиліки святої Софії у Римі о. Марко Семеген, отці Олег Григорець (Італія), Іван Шкумбатюк (США), Августин-Зорян Атаманюк (Німеччина), Віталій Мадараш, Богдан Круба, Цезарій Ковальскі та Павел Томашевскі – директор «Карітасу» Люблінської архиєпархії РКЦ (Польща).

Особлива  вдячність довголітнім друзям та жертводавцям з Німеччини в особі Катерини Шмідт та Йогана Драйкфа, а також надійного друга та партнера Петра Фірмана з Бельгії за різноманітну гуманітарну допомогу, машини швидкої допомоги, медичну апаратуру, ліки тощо.

Гуманітарний  хаб Марійського духовного центру «Зарваниця» висловлює щиру вдячність Тернопільському благодійному фонду «Карітас» за соціальні набори для внутрішньо переміщених осіб, Товариству Червоного хреста – за медичний огляд та консультації, Благодійному фонду «Рокада» – за посуд, матраци, ліжка, п. Лесі Серетній – за продукти харчування та засоби гігієни, добродіям Андрію та Анні Шергеям, підприємцю Олегу Джумалі, а також міжнародній гуманітарній організації «Word Central Kitchen», яка підтримує та годує українців під час війни. Вона у взаємодії з тернопільською «Ребернею» два місяці забезпечувала переселенців у Зарваниці сніданками та вечерями.

Зазвичай  у різдвяний час Марійський духовний центр «Зарваниця» стає місцем духовної радості, позитивних емоцій, вдячності Богові. І навіть війна не в силі їх забрати у нас. Бо тут, у «Домі Марії», ворог безсилий. Тому спішімо до Чудотворної ікони, до життєдайного джерела, аби випросити у Всевишнього жадану перемогу. А вона неодмінно буде й тоді Зарваниця наповниться багатотисячними голосами вдячності, словами, відомими на весь світ: «Чудотворна Діво Маріє, витай, витай наша надіє!»

 2022 05 09 09 32 IMG 9645

2022 05 09 09 35 IMG 9663

2022 04 13 12 33 IMG 1432

IMG 8070

2023 01 23 12 27 IMG 1978

photo 2022 03 29 12 14 28 2

IMG 3177

IMG 3199 1

photo 2022 10 24 21 24 32

photo 2023 02 19 21 04 29

Приєднуйтесь до нас